МИКОЛА М. КОЧИШ
(1928-1973)
Єст людзох чийо дїло бешедує о нїх и после шмерци.
То прави слова за чловека хторому зме пошвецели тоту наукову конференцию.
Цешиме ше же є народзени праве у нашим Дюрдьове, 1. децембра 1928. року.
Родичи му були худобни, та ше зоз дзецми пошвитко преселєли до Нового
Саду глєдаюци виход зоз чежкей материялней ситуациї.
Goч яk go прицаговала кнїжка и наука, нє могол сполнїц свою жажду за
знаньом аж по конєц войни. Року 1947. закончел Учительску школу у Зомборе
и почал робиц як учитель по наших местох. Медзитим, за ньго то нє було
досц. Жадни знаня, уписал ше на Висшу педаґоґийну школу у Новим Садзе,
а потим и на Филозофски факултет, та попри каждодньовей роботи здобул
и обидва дипломи.
Цо скорей спомнуц: педаґоґийну дїялносц, новинарство, наукову чи литературну
творчосц Миколи М. Кочиша?
Як добри учитель и одлични педаґоґ, Кочиш барз швидко винашол найкрадшу
драгу до младих и нїжних дзецинских шерцох, одклрил шицки їх скрити
тайни и чувства и у каждей хвилїки їх знал посовитовац, ошмелїц, розвивац
и пестовац при нїх хасновити и позитивни прикмети и навикнуца.
Шицко тото му хасновало и у роботи редактора тедишнєй Пионирскей заградки
1952. року.
Як литерата, опробовал ше и у поезиї и у прози за дзеци и за одроснутих.
Писал єдноставно, розумлїво, нєусиловно, щиро и отворено.
Як позбаватель нашого литературного язика и єден з його активних творительох,
вон тот язик найлєпше знал и применїц у своєй поетскей творчосци. При
тим, вон ше нїґда нє оддальовал од бешедней основи нашого язика и єй
ношителя – роботного чливека, Руснака.
Нє зрадзел сом це, Руснаку мой, нє зрадзел,
У стихох моїх котуляю ше пацерки твойого зною,
И зарно пахнє єшеньсле, родне, богате,
И слизи – бисери дзецох бриґа и радосц твоя.
Тот наш брат и вирни син свойого народу находзи же треба гласно повесц
шицким нєдовирлївим же ми вецей „Ту нє госци”.
Читаюци його литературу, спознаваме же ми шицки єднш вецей, други менєй,
ношиме у себе подобне видзенє швета, його красу, його вредносци, лєм
нам часто потребна помоц тих цо, як и ми, ноша у себе таки швет, алє
и способносц одкриц нам го и указац нам на тоти його прикмети.
Микола Кочиш жил и робел у чаше кед вельо того требало робиц у обласци
яика. Гоч у души бул родзени поета, векшу часц своєй роботи нє пошвецел
тому цо му душа жадала – литератури, алє тому цо му розум розлазал –
науки о язику.
Чежко нєшка задумац же у яких би ше обставинох находзело нашо школство,
прекладательни служби, видавательна дїялносц, средства информованя,
кед би нє було учебнїки, Словнїка, Ґраматики, Правопису и велїх наукових
студийох и розправох з обласци язика чий автор Микола Кочиш.
Тот чловек хтори цалого себе унєс до керченя драги нашому литературному
язику, по хторе го у цо кратшим чаше сцел видзвигнуц на уровень других
славянских зикох, одредзел напрями його дальшого розвою и з тим барз
олєгчал роботу своїм нашлїднїком.
Тот син худобного оца хтори, нє забудзме, рушел з Дюрдьова на свою драгу,
постал син народу. Син хторого народ нє забува.
Микола Кочиш бул роботнїк хтори лєм през роботу жил и источашнє на роботи
угорел. За 45 роки, кельо жил, витборел огромне дїло и ми му прето дзекуєме
и цешиме ше же праве Дюрдьов бул колїска у хторе виховани Микола Кочиш.
Мария Самарджич
Зборнїк роботох Studia Ruthenica 7, Нови Сад, 1999-2000, 11-12
Микола М. Кочиш (Дюрдьов, 1.12.1928 – Нови Сад, 16.04.1973), линґвиста, писатель и педаґоґ автор капиталних дїлох у обласци руского язика и литератутури, а то: Правопис руского язика (1971), Терминолоґийни словнїк (1972), Ґраматика сербского язика як нємацеринского (1969), Ґраматика руского язика (обявена постгумно 1974) и учeбнїки за руски язик за шицки класи основней школи.
У рускей литeратури ше Микола М. Кочиш зявел 1948. року. Обявени му кнїжки: Крочаї (1963), Дзелїме радосци и чежкосци (1971), Ми ту нє госци (1973), Позберана проза итд.
Микола М. Кочиш закончел Филозофски факултет у Новом Саду (1963). Бул редактор Часопису за дзеци Заградка (1952.1955), а од 1962, року ше анґажовал як совитнїк за руски язик у Заводзе за унапредзенє общого и фахового образованя, а потим и у Заводзе за видаванє учебнїкох у Новим Садзе на видаваню учебнїкох за школи зоз руским наставним язиком.
Микола М. Кочиш Бул снователь и перши предсидатель Дружтва за руски язик и литературу (Нови Сад, 4.12.1970). Поховани є на Горадским теметове у Новим Садзе у Алеї писательох при Мирославови Античови, Ференцови Фехерови и Радетови Обреновичови.
У основних школох у Бачинцох и Дюрьдове єст литератрни секциї хтори ноша мено Миколи М. Кочиша. Двa улїци – єдна у Новим Садзе и друга у Дюрдьове ноша мено Миколи М. Кочиша. Биста Миколи М. Кочиша, робота акад. скулптора Евґена Кочиша зоз 1952. року вилята 1998. року (у бронзи) и находзи ше у Дюрдьове.
У Новом Садзе 1989. року основани Мемориялни одбор „Микола М. Кочиш”, хтори кажди рок, починаюци од 1990. року, организує манифестацию „Днї Миколи М. Кочиша”, а каждого пиятого року и науково-фахови сход з облаци руского язика, литераути, култури и просвити итд. Собщеня зоз сходох ше обявиює у Зборнїку роботохStudia Ruthenica Дружтва за руски язик, литературу и културу
- перши науково-фахови сход у рамикох Дньох Миколи М. Кочиша отримани 1993. року, под назву: „Крочай далєй у виглєдованьох Миколи М. Кочиша”(Studia Ruthenica 3, 1992-1993),
- други бул 1998. року и ношел називу: „Творчосц Миколи М. Кочиша - руски язик и просвита”(Studia Ruthenica 7, 1999-2000),.
- на трецим сходзе: „Тримаме крочай зоз творчосцу Миколи М. Кочиша” 2005. року було слова о сучасних досцигнуцох у обласци руского язика(Studia Ruthenica 10, 2005), а на
- штвартим, 4. децембра 2010. року у Новим Садзе бешедоване о новших виглєдованьох у рускей линґвистики и о литературней творчосци за дзеци на руским язику (Studia Ruthenica 15, 2010).
*
Програма Дньох Миколо М. Кочиша ше отримує у местох дзе жию Руснаци и у школох у хторих ше виучує руски язик. По тераз отримани 22 програми Дньох Миколи М. Кочиша. Национални совит Руснацох уж вецей роки финансийно потримує отримованє манифестациї, а того року и Покраїнски секретарият за културу и явне инфирмованє АПВ.
Нови Сад, 2013. року
